Єзупіль

Інфо

Єзупіль (пол. Jezupol, колишня назва — Жовтень) — селище міського типу Тисменицького району Івано-Франківської області. Розташоване на злитті річки Бистриця у Дністер.
Чешибіси

7 листопада 1435 року — перша письмова згадка про село (лат. villa), яке тоді називалося Чешибіси (Чешибіш), в записі № 32 «Найдавніших записів галицьких судів 1435–1475 років»[2].

У ті часи сільце було укріплене дерев’яно-земляною фортецею (неподалік переправа через стратегічно важливий Дністер). Було власністю Бучацьких, від яких після заміжжя Анни (доньки Петра, внучки Міхала Бучацького) перейшло до Яна Каменецького. Потім власником Чешибісів був Марцін Зборовський, по його смерти син Кшиштоф.

20 січня 1591 р. король Сіґізмунд III Ваза у Варшаві видав привілей, яким підтвердив, що зняття баніції з шляхтича Кшиштофа Зборовського не означає втрату Якубом Потоцьким прав власності на Чешибіси[3]

У Чешибісах був дерев’яний замок, в якому власник Якуб Потоцький оборонявся від татар.[4]
Назва Єзупіль

Згідно з народною легендою, під час наїзду татар польський шляхтич (Якуб Потоцький) втікав від них на своєму коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: «Єзус-Марія!» — кінь виніс його на суходіл. На подяку Богові воєвода дав обітницю заснувати на обох берегах Дністра міста[Джерело?].

1597 р. — містечко перейменували (стараннями власника Якуба Потоцького) на Єзупіль.

16 червня 1608 — Стефан Потоцький, молодший брат Якуба Потоцького, видав дарчу грамоту оо. домініканцям, за якою вони отримали місце (ґрунт) на побудову костелу та кляштора (монастиря) в Золотому Потоці[5].

Власником (дідичем) Єзуполя був Миколай Потоцький — син Якуба Потоцького, тому в деяких документах підписувався Миколай на Єзуполі Потоцький,[6] був похований в домініканському костелі містечка.

1671 р. Ульріх фон Вердум подав такий опис міста: «Місто належить до Покуття. Належить генералові Подільських земель Миколаю Потоцькому, а перед 1671 р. належало його брату — коронному писарю Якубу Потоцькому. Біля Єзуполя є кам’яний замок; Домініканський монастир з гарно збудованим кам’яним костелом, обнесеним оборонним ровом. Місто обнесене земляними валами та ровом з невеликими бастіонами. В місті і передмісті знаходяться три руські церкви. Місто забудоване переважно дерев’яними будинками».

19 вересня 1676 — завойоване турецько-татарськими військами під час Польсько-турецької війни 1672–1676 років[7].
« Під час одного наїзду татар якийсь польський воєвода (каетан) тікав від них на своєму коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: «Єзус-Марія!» — і кінь виніс його на берег. На подяку богові воєвода заснував на обох берегах міста Єзупіль і Маринопіль (Маріампіль)”. »

[8]
Колишній домініканський костел

Пізніше, в XVI–XVII ст., тут збудували замок. Тепер на його місці стоїть колишній домініканський костел. Є дані, що тут був також оборонний домініканський монастир, заснований дідичем Якубом Потоцьким, в якому той був похований[9]. У будівництві мурованого замку (на місці дерев’яного) та костелу, ймовірно, брав участь львівський зодчий Павло Римлянин[10]

За однією з версій, тут народився Памво Беринда.

У XIX столітті Єзупіль вважався містечком Станіславівського повіту. На той час воно мало власну печатку зі складним символом: бича голова, під якою — колісний плуг; обабіч плуга — сокира й ціп, нижче — перехрещені граблі й коса.

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок ґміни Єзуполь та постерунку поліції.

У радянські часи містечко називалося Жовтень. Рішенням Верховної Ради України від 9 липня 2003 р. йому офіційно повернуто історичну назву (де-факто раніше).
Злочини НКВС

Із 1944 по 1956 рік в селищі була в’язниця Жовтневого районного відділу НКВС. Тут, неподалік лікарні, була знайдена вже друга могила жертв сталінських репресій.

Першу виявили на початку 90-х років минулого століття, де було виявлено 46 скелетів. Заховували закатованих людей у рові. Тіла складали один на одного, інколи навіть у шість шарів. Їх пересипали вапном, щоб вони скоріше розклалися і не було чути трупного запаху. В окремих черепах виявлено кульові поранення та знайдено біля кісткових залишків гільзи від куль.

Другу могилу виявлено у 2014 році. Ідентифіковано 175 скелетів, у тому числі 39 – дитячих та 38 – жіночих. Розкопки ще не завершено, оскільки на цьому похованні нині стоять гаражі лікарні, а інша частина залишків закатованих — під дорогою. Відповідно до норм міжнародного та українського законодавства на такі «особливо небезпечні злочини проти миру та безпеки людства» не поширюється термін давності їх скоєння.
Повінь

У кінці липня 2008 року селище зазнало збитків внаслідок сильної повені. Було підтоплено низка господарських угідь та житлових будинків. Для ліквідації наслідків повені в п’яти західних областях Верховна Рада внесла поправки до державного бюджету, якими передбачалося виділення 5 млрд гривень на допомогу і відбудову зруйнованого стихією.
Архітектура
Пам’ятки

Єзупільські історико-архітектурні пам’ятки:

Палац Войцеха Дідушицького (1848–1909), тепер санаторій
Колишній домініканський костел
Греко-католицька церква (1882)
Дзвіниця

Пам’ятники

Докладніше: Пам’ятники Єзуполя

Є 10 пам’ятників і погрудь видатних діячів України (Тараса Шевченка, Івана Франка — обидва [2000]], Памва Беринди — 2008), меморіалів воїнів ОУН-УПА, Радянської армії, жертв НКВД, скульптура «Скорботної матері».

Видатна роль у встановленні єзупільських пам’ятників належить єзупільчанину, меценатові Володимиру Семеновичу Войцюку (1930–2010, виїхав, працював у США). Його заходами, коштом в Єзуполі були встановлені пам’ятники видатним українцям, 2005 року єзупільці встановили пам’ятник меценату.
Відомі люди
Народились

Володимир Войцюк — відомий на Івано-Франківщині меценат, член Спілки краєзнавців Прикарпаття (1930–2010); викладав у місцевій школі і похований тут, матеріально допомагав матеріально у створенні патріотичних кінострічок «Голод-33» та «Нескорений», будівництві пам’ятників Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Памві Беринді (Єзупіль), бронзового монумента з нагоди 85-річчя проголошення ЗУНР та погруддя ученого-пасічника Петра Прокоповича (м. Івано-Франківськ), подарував образ Богородиці новозбудованій церкві у районі Пасічна. За значний особистий внесок у розвиток національної культури Володимир Войцюк отримав високу державну нагороду — орден «За заслуги» ІІІ ступеня та був нагороджений Папою Римським Бенедиктом XVI орденом Святого Сильвестра.
Галібей Михайло Павлович — український громадський, кооперативний діяч, підприємець.
Петрушевич Іван — український письменник, сценарист, перекладач, громадсько-культурний діяч української діаспори в Америці (псевдонім: Е. Van Pedroe-Savidge).

Пов’язані

Марія — нешлюбна дружина князя Володимира Ярославича, не розлучена з чоловіком-попом.[11]

Поховані

Миколай Потоцький-«ведмежа лаба» — коронний гетьман, ворог Богдана Хмельницького
Якуб Потоцький (після 1631–1671) — син попереднього, стражник коронний, писар польний коронний, похований 4 січня 1672 р.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>